Основи людського спілкування

< назад

Основи людського спілкування

Приймемо таке визначення терміну «спілкування»: кожен раз, коли людина спілкується, вона передає повідомлення від відправника до одержувача. Діти та батьки можуть бути як відправниками (особи, які хочуть щось повідомити), так і отримувачами повідомлень (особи, які отримують повідомлення).

Ви не можете уникнути спілкування. Навіть коли ми мовчимо та уникаємо зорового контакту з іншими людьми, ми надсилаємо їм повідомлення: «Дайте мені спокій, я хочу побути на самоті!». Окрім того, немовлята та малюки можуть і хочуть спілкуватися з нами. Вони роблять це невербально, і саме тому їхнім батькам часто важко їх зрозуміти. Так само і дуже маленькі діти намагаються висловити свої почуття, потреби та бажання. Щоб процес спілкування з нашими дітьми був успішним, важливо, щоб ми намагалися розшифрувати та зрозуміти їхні невербальні повідомлення.

Під час спілкування виникають так звані “симетричні” та “взаємодоповнюючі” ситуації. Симетричною називають ситуацію, коли спілкування відбувається між рівними партнерами: друзями, братами та сестрами, або колегами; взаємодоповнююче спілкування базується на нерівних стосунках, наприклад, між вчителями та учнями, роботодавцями та працівниками, батьками та дітьми. Ці відносини розрізняються за субординацією, тобто людина, яка має більше владних повноважень, може тиснути на підпорядковану їй людину. Природно, що простіше спілкуватися з позиції влади, наприклад, з нашої батьківської позиції. Але слід бути обережними та не зловживати цією владою, оскільки спілкування з позиції влади може мати погані результати та спричинити негативні наслідки для стосунків з нашими дітьми. Діти завжди знаходяться в позиції підлеглих під час спілкування з батьками. Вони не можуть змінити свою позицію.

Пунктуація у процесі спілкування: відправник і одержувач структурують комунікаційний потік по-різному і, таким чином, інтерпретують власну поведінку під час комунікативного процесу як реакцію на поведінку співрозмовника (кожен співрозмовник вважає, що інший співрозмовник є першопричиною конкретної поведінки). Пунктуація в процесі спілкування передбачає інтерпретацію поточної послідовності подій: визначення однієї події як причини, а наступної події як такої, що відбулась у відповідь на цю подію (якщо щось відбувається, завжди відбувається інше у відповідь).