Школа як суспільство, яке постійно навчається

У сфері освіти постійно проводяться дискусії і відбуваються нові події. З огляду на те, що одному директору нереально бути в курсі усіх змін, деякі вчителі можуть дізнаватися подробиці з того чи іншого питання та обмінюватися інформацією. Чи актуальні ці освітянські питання для нашої школи? Як ми можемо це визначити? Чи можемо ми краще використовувати час до уроків і після них?

Стійка система

У кожній шкільній громаді вчителі є старшими за інших її членів. Учні завжди одного віку і більшість батьків також належать до однієї вікової групи, за незначними винятками. Таким чином, викладацький склад потребує поповнення і омолодження, для того щоб протистояти тенденції, за якою віковий розрив, створений роками, постійно збільшується. Школа – це місце інновацій, однак багато вчителів відчувають розчарування у зв’язку зі змінами в системі, які відбуваються на постійній основі. Необхідна стійка система, яка робитиме кожен день приємним та надаватиме відчуття задоволення (окрім задоволення від виконаної роботи), радості та гарантуватиме веселе проведення часу. Демократія – це настільки серйозне питання, що воно не може вижити без такої стійкої системи.

Вчителі повинні бути здатними сприймати школу одночасно, як суспільство, що навчається, та суспільство де практикується навчання. Інтелектуальне суспільство чітко усвідомлює, що співпраця не тільки покращує навчальну ефективність, але й допомагає членам громади розвивати самопізнання та самооцінку. Йдеться про створення динамічної компетентної участі через практику.

Два основних елементи

Що стосується викладання, то суспільство, яке навчається залежить від двох основних елементів: поєднання викладання та навчання і створення культури співпраці з цією метою.

Поєднання викладання до навчання

Візьмемо загальний приклад: вчитель викладає урок найкращим чином. Деякі з учнів освоїли те, що їм виклали, у деяких виникли питання, а інші потребують більшої допомоги та уваги. Тут стикаються дві різні потреби: викладачеві потрібно дотримуватися вимог навчальних програм і переходити до наступної теми, у той час як деяким з учнів потрібно більше часу, щоб зрозуміти тему уроку, який щойно був викладений. А часу не вистачає для задоволення жодної з них. Інтелектуальне суспільство/суспільство, яке навчається, створює ширший спектр можливостей для подолання цієї дилеми, таким чином, щоб усі вчителі мали змогу дбати про індивідуальні потреби кожного учня.

Оскільки існує право на освіту, школа зобов’язана надати рівні можливості навчання, а викладання повинно бути таким, щоб допомагати усім учням досягти своїх власних цілей у навчанні. Тому недостатньо тільки навчати учнів, потрібно впевнитися, що вони навчилися. І яким би простим це не видавалося, відхід від традиційних навчальних звичок завжди дається дуже складно.
Це означає, що необхідно провести дослідження практик, які можуть забезпечити рівні можливості для навчання, незалежно від того, наскільки різняться характеристики викладача та учня. Результати цього дослідження повинні бути вивчені з метою отримання відповідних показників для опису необхідних кроків і їх оцінки.

Створення культури співпраці

Для того, щоб викладачі взаємодіяли, як інтелектуальне суспільство/суспільство, що навчається, їх повинна об’єднувати культура співпраці. Якщо досягнення кожного учня є загальною спільною метою, то кожен вчитель може робити свій індивідуальний вклад, заснований на предметі, якій він/вона викладає, або ж на методах та стратегіях викладання, яким він/вона користується. Звідси випливає, що співпраця вчителів не може обмежуватися традиційними питаннями щодо шкільної програми, діяльності чи дисципліни. Вона повинна зосереджуватися на турботі про потреби кожного учня. Це вимагає спільної роботи, обговорення та аналізу навчальних практик, спільних рішень для вдосконалення професійних, наукових, педагогічних чи дидактичних питань.
Такого роду співпраця вимагає і заохочує розвиток навичок співпраці, які необхідні громадянам також і для участі у створенні демократичного суспільства. Наприклад, «визначення та встановлення групових цілей», «обмін важливими та корисними знаннями, досвідом чи експертними думками із групою», «переконання членів групи діяти відповідно до них». Дивіться Компетентності для культури демократії.