Компетентності для культури демократії: схема

Джерело: див Компетентності для культури демократії

Цифри № 1-7 стосуються приміток.

Компетентності для культури демократії: схема

Номери сторінок посилаються на Компетентності для культури демократії

Ця схема «Культура демократії» є спробою уявити концептуальну модель компетентностей, яку громадянам потрібно створити та у якій брати участь (див. с. 9). Модель розроблена таким чином, щоб відображати реальність в спрощеному вигляді, фокусуючись на деяких ключових аспектах і виключаючи багато інших. Дорожня карта, наприклад, є моделлю дорожньої мережі в певному районі, що є корисним, оскільки в ній не міститься нічого іншого. Модель компетентностей для культури демократії працює аналогічним чином, як карта. Це показує, як наша індивідуальна поведінка пов’язана з демократичною культурою в цілому і як школи можуть зіграти свою роль у вихованні своїх учнів в дусі демократичного громадянства. Схема та наступні примітки покликані допомогти читачам посібника «Компетентності для культури демократії», але вона не замінює його. Вона призначена для підвищення кваліфікації вчителів та директорів, та надання інформації батькам та зовнішнім зацікавленим сторонам.

1. Інституціональна структура демократії (політична система) не може функціонувати та існувати, якщо вона не підтримується культурою демократії, яку поділяють усі громадяни. У такій культурі демократії громадяни зобов’язані дотримуватись верховенства закону та прав людини та публічно вирішувати питання загального занепокоєння. Громадяни переконані, що конфлікти треба вирішувати мирним шляхом, а також визнають і поважають різноманітність суспільства. Громадяни готові висловити власну думку, а також вислухати думки інших. Вони віддані процесу прийняття рішень на основі більшості голосів, а також захисту меншин і їх прав. Вони готові брати участь в діалозі між культурами (див. с. 15). Інституціональні структури демократії та культура демократії є «суттєво взаємозалежними» (с. 15). Це означає, що жодна територія не є самодостатньою, якщо не підтримується іншою. Сила культури демократії залежить не тільки від компетентних громадян, а й від того, в якій мірі ключові елементи, згадані вище, є загальними, а не суперечливими або оскарженими (див. примітку 6).
2. Коли громадяни беруть участь у дискусіях та прийнятті рішень, вони взаємодіють з іншими людьми, культурний фон яких відрізняється. Отже, міжкультурний діалог між громадянами є ознакою культурно різноманітних демократичних суспільств. Громадяни, які бажають брати участь в діалозі, попри культурні відмінності, розглядають один одного як рівноправних демократичних громадян. Міжкультурний діалог повинен бути невід’ємною частиною культури демократії, і навпаки демократична культура не може процвітати без міжкультурного діалогу. Демократична культура та міжкультурний діалог є «суттєво взаємозалежними» (с. 15), пов’язуючи макрорівень суспільства з мікрорівнем взаємодії між людьми. Ця ідея підсумована в логотипі цього веб-сайту «Жити демократично».
3. Компетентні громадяни – необхідна передумова демократичної культури та міжкультурного діалогу, однак лише компетентностей недостатньо. Вплив політичних інститутів на макрорівні має вирішальне значення: «В залежності від їх конфігурації, інституційні механізми можуть забезпечувати, направляти, обмежувати або перешкоджати здійсненню громадянами своїх демократичних та міжкультурних компетентностей» (с. 17). Наприклад, громадянам, які здатні та бажають брати участь у прийнятті рішень, потрібен доступ до нецензурованої інформації у ЗМІ, а також їм потрібні канали, через які вони можуть спілкуватися між собою та із політиками.
4. На макрорівні існує інший набір факторів, які можуть спричинити «системні моделі несприятливого положення і дискримінації» (с. 18), таким чином громадяни, які мали рівні демократичні та міжкультурні компетентності, стикалися з неоднаковими можливостями для їх здійснення та участі у прийнятті рішень. Соціальна нерівність може бути наслідком нерівномірного розподілу доходів, наявного часу, доступу до інформаційних або комунікаційних мереж та енергоресурсів. Нерівномірний розподіл ресурсів всередині суспільства пов’язаний з економічною системою (наприклад, неоднакова оплата праці, безробіття, влада міжнародних підприємств) та/або політичною системою. Розбіжності між привілейованими та неблагополучними групами можуть породжувати питання гендерної нерівності, бідності, міграції, освіти або контролю влади. «Систематична маргіналізація і виключення з демократичних процесів і міжкультурних обмінів» (с. 18) може позбавити багатьох громадян можливості брати участь на рівних умовах, незалежно від рівня їх компетентності, що призводить до «громадянського роз’єднання і відчуження» (там же)
5. Якщо соціальну нерівність не буде належним чином усунуто, вона може сприйматися як несправедливість і загрожувати демократичній культурі й легітимності інституціональної основи демократії. Тому в демократичних суспільствах украй важливо вирішувати питання соціальної нерівності та соціальної ізоляції для забезпечення «справжньої рівності умов» (там же) для всіх громадян. При цьому важливо пам’ятати про те, що справедливість у процесі розподілу благ, або права людини і громадянські права, є історичними досягненнями, які мають місце протягом тривалого періоду часу. Про це свідчить боротьба за загальні права жінок та жінок по всій Європі. Права людини і демократична участь розвивалися протягом тривалого, і все ще продовжують формуватися. Отже, відданість компетентних громадян має вирішальне значення для забезпечення того, щоб всі члени суспільства, незалежно від їх соціального статусу, користувалися визнанням і рівними можливостями участі.
6. Концепція культури: «Будь-яка культура може розглядатися як така, що має три основні аспекти: матеріальні ресурси, які використовуються членами групи (наприклад, знаряддя праці, продукти, одяг), соціальні ресурси (наприклад, мова, релігія, правила суспільної поведінки) та суб’єктивні ресурси, які використовуються окремими членами групи (наприклад, цінності, погляди, переконання і практика, які члени групи зазвичай використовують в якості основи для осмислення світу і зв’язку з ним). Культура групи являє собою сукупність, сформовану з усіх трьох аспектів – вона складається з мережі матеріальних, соціальних і суб’єктивних ресурсів» (с. 19; курсив, який додали автори). Однак культурні групи є неоднорідними всередині. Культура та норми є суперечливими і з часом змінюються. Окремі члени тієї чи іншої культурної групи роблять свій вибір, беручи на озброєння певні предмети культурних ресурсів і відкидаючи інші. Будь-яка соціальна група може мати свою відмінну культуру. До таких груп належать нації, етнічні або релігійні групи, міста, мікрорайони, робочі організації, професійні, ЛГБТ-спільноти, групи людей з обмеженими фізичними можливостями або покоління та сім’ї. Отже, суспільства відрізняються культурним розмаїттям, а люди, які одночасно належать до різних соціальних груп беруть участь в різних, індивідуальних та унікальних спільнотах культур. В рамках тієї чи іншої культурної групи окремі особи займають різні культурні позиції, у зв’язку з чим культурні ресурси оскаржуються в рамках культурних груп.
   У будь-якій ситуації, коли люди взаємодіють один з одним, вони можуть сприймати відмінності в культурі іншої людини чи групи, тому «кожна міжособистісна ситуація потенційно є міжкультурною ситуацією» (с. 20). Отже, наша система відліку може переходити від індивідуальної та міжособистісної до міжкультурної, а це означає, що ми сприймаємо інших як членів соціальної групи, а не як індивідів. Такі міжкультурні ситуації можуть виникати, коли ми зустрічаємо людей з різних країн чи етнічних груп, різної віри, статі, сексуальної орієнтації чи соціального класу, або помічаємо відмінності в освіті. Міжкультурний діалог має потенціал для побудови мостів між культурними групами, якщо він сприймається як «відкритий обмін думками на основі взаєморозуміння та поваги між людьми або групами, які відносять себе до різних культурних громад» (с. 20).
   Міжкультурний діалог має надзвичайно важливе значення для зміцнення соціальної згуртованості в культурно різноманітних демократичних суспільствах. Однак, якщо культурні групи сприймають одне одного як ворогів, наприклад, через збройний конфлікт у минулому, або одну культурну групу сприймають як користувача привілеями за рахунок іншої, міжкультурний діалог може виявитися дуже складним, вимагаючи високого рівня компетентності, співчуття, особистої сили та мужності (див. с. 21).
7. Поняття компетентності та компетенцій: (с. 23) У моделі компетентностей для культури демократії поняття компетентностей (у множині) посилається на «психологічні ресурси» особистості – цінності, ставлення, навички, знання та/або критичне мислення. Ми можемо уявити, що ці ресурси нагадують великий набір інструментів з великою різноманітністю розумових та психологічних інструментів. Компетентність (в однині) позначає готовність і здатність людини використовувати ці компетентності або інструменти, які вважаються адекватними в даній ситуації, для вирішення проблеми. Поняття компетентності означає «динамічний процес» (с. 24), в якому людина вибирає, активізує, організовує та координує психологічні ресурси (компетентності) у певних ситуаціях та контролює й адаптує розгортання компетентностей в залежності від контексту. Компетентності використовуються в кластерах, а не окремо. Компетентність та компетентності невидимі та доступні лише через теорії та моделі. Їх можна побачити в поведінці людини, тобто це те, що хтось робить, думає, говорить або як людина взаємодіє з іншими. Тому вчителі можуть оцінювати рівень розвитку компетентності своїх учнів, спостерігаючи за їх поведінкою в демократичних чи міжкультурних ситуаціях. Посібник щодо моделі компетентностей для культури демократії описує три приклади, що показують, як мобілізуються кластери компетентностей у певних ситуаціях: міжкультурний діалог, протистояння «мові ненависті» та участь у політичних дискусіях (див. с. 24).
8. Для того, щоб дати можливість майбутнім громадянам брати участь у культурі демократії на макрорівні, дітям та молоді необхідно вивчити та застосовувати на практиці компетентності для культури демократії та міжкультурного діалогу на мікрорівні суспільства, у шкільній громаді (див. с. 16). Це вимагає від школи прийняти освіту для демократичного громадянства та освіту з прав людини ОДГ/ОПЛ, у якості загальношкільного підходу, який означає викладання та навчання про, через, а також для демократії та прав людини. Демократія та права людини виступає предметом на уроках («про»), педагогічних настанов для всієї школи («через») та підготовку до участі через практичний досвід у школі («для»). Більш детальну інформацію про три аспекти ОДГ/ОПЛ див. за посиланням http://living-democracy.com/ua/textbooks/volume-1/part-1/unit-3/chapter-1/. Вчителям і директорам шкіл потрібно набути навичок, необхідних для формування демократичної культури, і практикувати їх в школі, з тим щоб вони могли служити прикладом для наслідування для своїх учнів. Різноманітність в суспільстві відбивається на шкільному середовищі і в класі, тому міжособистісний діалог між викладачами та учнями, а також між учнями завжди включає в себе аспект міжкультурного діалогу. Навчання демократичній культурі не є недостатнім для того, щоб змінити все суспільство на макрорівні на краще, але без компетентних громадян це буде неможливо взагалі.