1.1. Політика

1.1.1 Політика – демонстрація влади та вміння вирішувати проблеми

Певно, читачі газет або глядачі телевізійних новин звертали увагу та той факт, що більшість репортажів  висвітлюють  ситуації двома способами:

• Політики критикують своїх опонентів. Діючи таким чином, вони можуть поставити під сумнів чесність свого супротивника, його здатність виконувати свої обов’язки або вирішувати конкретні проблеми. Звичайно, в цьому випадку сприйняття політики як “брудного бізнесу” впливає на зниження інтересу аудиторії.
• Політики обговорюють способи вирішення складних проблем, які впливають на їх країну або країни.

Ці дві категорії політичних явищ відповідають класичному визначенню політики Макса Вебера:

• Політика – прагнення до участі у владі і боротьба за неї. Власне, без влади жоден політичний діяч не зможе досягти мети. У демократичних системах політичні гравці конкурують один з одним задля суспільного визнання і підтримки більшості. Тому частина політичної гри включає критику опонентів, наприклад, під час виборчої кампанії, щоб схилити на свій бік виборців і нових членів партії.
• Політика – це процес, що одночасно потребує як “відданості справі, так і значної розсудливості”⁴. Ці слова передають суть процесу вирішення політичних проблем. Такі питання потребують обов’язкового вирішення, оскільки вони є невідкладними, впливають на суспільство в цілому, отже, є складними і вкрай важливими. Політика – це поняття надзвичайно практичне і доречне, а політична дискусія повинна приводити до ухвалення рішень.

Таким чином, політика в умовах демократії вимагає, щоб політичні гравці виступали в різних ролях, які важко звести разом. Боротьба за владу вимагає харизматичної особистості, котра володіє мистецтвом оратора та здатністю пояснювати складні речі простими словами. Необхідність вирішення важливих проблем сьогодення і нашого майбутнього вимагає особи, яка має науковий досвід, є відповідальною та чесною.

1.1.2 Політика в демократичному суспільстві – відповідальне завдання

Звичайно, передусім ми маємо на увазі саме тих політичних лідерів, які повинні виконувати стандартні ролі, що, як правило, виключають одна одну. Існують яскраві приклади лідерів, які тяжіють до крайнощів, – популіст і професор. Один прагне перетворити політику на шоу, інший на лекцію. Перший, імовірно, й виграє вибори, але мало що зробить, аби підтримати суспільство. Другий, можливо, має деякі хороші ідеї, але лише небагато людей розуміють їх.

Проте не лише політичні лідери та офіційні особи стикаються з цією дилемою, але й кожен громадянин, який бажає взяти участь у політичних процесах. Публічні виступи зазвичай обмежені часом,  і лише ті промовці матимуть вплив, чиї переконання будуть чіткими та зрозумілими. Вчителі можуть виявити цікаві паралелі між публічною комунікацією та комунікацією в школі – дефіцит часу, необхідність бути водночас зрозумілим і простим, та ще здатним вирішувати складні завдання.

Таким чином, використання прав людини – наприклад, свободи слова, участь у виборах – важливе завдання для всіх громадян, а не лише політичних лідерів. На уроках ОДГ/ОПЛ молоді люди набувають різних компетентностей та розуміння того, що їм необхідно брати участь у публічних дебатах і прийнятті важливих рішень. Як члени шкільної громади, учні вчаться жити в суспільстві, керованому правами людини і принципами демократії.

1.1.3 Модель політичного циклу: політика як процес вирішення проблем суспільства

Політика розглядається як процес визначення політичних проблем під час спірного обговорення питання, що стоїть на порядку денному, знаходження рішення та його реалізації. Громадська думка та реакція окремих осіб і груп, чиї інтереси зачіпаються, вказують, чи рішення відповідають поставленій меті та чи будуть вони прийняті. Якщо спроба вирішити проблему стає успішною, політичний цикл завершується (припинення дії політичного курсу); якщо вона потерпіла поразку, цикл розпочинається знову. У деяких випадках вирішення однієї проблеми створює нові, які розглядаються в новому політичному циклі.

Модель політичного циклу виділяє важливі аспекти процесу ухвалення політичного рішення в демократичних системах, а також в демократичному управлінні школами, а саме:

• евристична концепція політичних проблем і громадського добробуту; ніхто не може визначити заздалегідь, що є суспільним благом. Різним партіям, угрупуванням та окремим особам доведеться разом з’ясовувати це питання;
• врегулювання порядку денного шляхом дискусії; у плюралістичних суспільствах політичні суперечки часто пов’язуються з інтересами дискутуючих сторін;
• ухвалення політичних рішень як колективний процес пізнання; відсутність всезнаючих учасників (наприклад, лідерів або партій, які є прихильниками ідеології порятунку); а саме конструктивістське поняття громадського добробуту: те, що більшість сприймає як благо;
• сильний вплив громадської думки і медіа; можливість для громадян і зацікавлених груп брати участь у процесі прийняття рішень.

Політичний цикл – це модель, що працює подібно до географічної мапи. Вона надає багато інформації й забезпечує логіку розуміння. Тому моделі часто використовуються як в освіті, так і в науці, оскільки без них ми мало що зрозуміли б у нашому складному світі.

Ми ніколи не помилимося у виборі мапи, що відображає певний ландшафт. Вона дає значну кількість інформації, але водночас й опускає багато дрібниць. Мапа, яка відображала б усі найдрібніші деталі, була б занадто складною для розуміння. Той же принцип працює і для моделі, як наприклад, модель політичного циклу. Ніхто не повинен сприймати цю модель за дійсність. Вона лише відображає процес ухвалення політичного рішення та приділяє менше уваги другому виміру політики у визначенні Макса Вебера – прагнення до участі у владі і боротьба за неї.

У демократичних системах ці два політичні аспекти пов’язані між собою: так у процесі ухвалення рішень політики одночасно борються зі складними проблемами та зі своїми політичними опонентами. У моделі політичного циклу стадія розробки програми дій показує, як поєднуються ці два аспекти. Встановлення взаєморозуміння щодо політичної проблеми, яка стоїть на порядку денному, – питання влади та політичного впливу.

Наведемо приклад. Одна фракція стверджує: “Оподаткування є дуже високим, отже, відлякує інвесторів”, водночас, інша заперечує: “Оподаткування дуже низьке, тож освіта і соціальне страхування не забезпечені фондами”. За кожною проблемою оподаткування стоять певні інтереси та політичні погляди, і запропоновані рішення прямо протилежні: зменшити оподаткування для груп з високим рівнем прибутку або, навпаки, збільшити. Перше формулювання належить неолібералам, друге – соціал-демократам.

Громадяни мають бути обізнані з принципами діяльності обох партій. Модель політичного циклу – це інструмент, що допомагає громадянам визначати й аналізувати зусилля, які направляють політичні сили на вирішення проблем суспільства.

⁴Макс Вебер. Політика як покликання чи професія. – Штутгарт, 1997. – С. 82.