1.2. Демократія

1.2.1. Основні принципи

Відомий вислів Авраама Лінкольна (1863) характеризує демократію як “владу народу, створену народом та для народу”. Ці три означення можна розглядати так:

• “влада народу”: влада йде від народу: народ – це верховна влада, що здійснює або надає повноваження, і той, хто наділений частиною повноважень, несе відповідальність за народ;
• “створена народом”: влада здійснюється або через вибраних представників, або безпосередньо громадянами.
• “для народу”: влада здійснюється, щоб служити інтересам народу, тобто задля суспільної користі.

Ці визначення можуть розумітися і пов’язуватися різним способом. Політичні мислителі – послідовники Руссо наполягають на принципі прямого правління громадянами. Люди вирішують все і не обмежуються будь-якими рамками закону. Політичні послідовники Джона Локка наголошують на можливості конкуренції між різними групами, які мають спільні інтереси, в плюралістичному суспільстві; в межах конституційної системи вони повинні спільно виробити рішення задля суспільної користі.

Більшість держав сьогодні визначають себе демократичними, і на практиці концепція демократії виражається в багатьох різних формах, якими часто зловживають. Яскравим прикладом можуть бути так звані “народні демократичні країни”, що існували до 1989–1991 рр., дослівне визначення системи правління якими – управління народом через народ. На жаль, у випадку згаданих країн концепція управління означала однопартійну комуністичну систему – грубе порушення базових демократичних принципів, про які говорилось вище.

1.2.2. Демократичний державний устрій

Основними складовими сучасної конституційної демократії є:

• Конституція, що існує, як правило, у письмовій формі, встановлює конституційну основу демократії; зазвичай, не всі права людини визначаються та захищаються як громадянські.
• Рівний правовий статус усіх громадян: усі громадяни однаково захищаються законом і мають виконувати обов’язки, визначені цим законом.
• Загальне виборче право, що дозволяє дорослим громадянам, чоловікам і жінкам, голосувати за партії та/або кандидатів на парламентських виборах. Крім того, деякі правові системи включають референдум або плебісцит, тобто право громадян приймати рішення з певного питання шляхом прямого голосування.
• Громадяни користуються цивільними та громадянськими правами, які надають доступ до широких можливостей, а саме: свобода ЗМІ від цензури і державного контролю, свобода вибору, висловлювання і мирних зібрань та право меншин і політичної опозиції діяти вільно.
• Плюралізм і суперництво інтересів та політичних завдань: окремі громадяни чи групи можуть створювати або об’єднуватись у партії або групи (лобі), неурядові організації тощо, аби просувати свої інтереси чи політичні завдання.
• Парламент: законодавчий орган, до складу якого входять обрані представники, які мають право приймати закони. Парламент представляє волю більшості виборців. Під час виборів змінюється більша частина парламентської системи та відбувається процес формування нового уряду. Голову уряду, президента, обирають окремо шляхом прямого голосування.
• Закон більшості: більшість вирішує, меншість приймає це рішення. Конституційні права і права людини визначають межі дії закону більшості через захист прав та інтересів меншин. Кворум для більшості визначається в залежності від питання порядку денного, наприклад, дві третини – це кворум при голосуванні про внесення поправок до конституції.

Принцип взаємозалежності та взаємного обмеження влади: демократія поєднує два принципи – влада наділена повноваженнями проявляти силу, наприклад, контроль над розповсюдженням зброї – так зване “роззброєння громадян”⁵. Одночасно, щоб запобігти зловживанню цими повноваженнями та процесу перетворення на самодержавну або диктаторську форму правління, всі демократичні системи включають принципи взаємозалежності та взаємообмеження законодавчої, виконавчої та судової влади. Класична модель розділяє державну владу на законодавчу, виконавчу та судову (горизонтальне розгалуження); багато країн мають додаткове розгалуження влади: двопалатна система законодавчої влади, федеральна або кантональна автономія (наприклад, у Швейцарії, США або Німеччині).

Термін повноважень: ще один спосіб контролю над владою. Означає наділення повноваження ми лише на певний період часу. В деяких випадках термін перебування на посаді обмежений, наприклад, у випадку з президентом США, який має піти у відставку по завершенні двох 4-річних термінів. А у стародавньому Римі консули призначались у тандемах і залишали службу через один рік.

1.2.3. Неправильне тлумачення принципів демократії

• Демократія інколи неправильно тлумачиться як система, в якій окремий індивідуум користується повною свободою. Проте це не так.
• Демократія надає свободу людям, але й встановлює межі цієї свободи заради дотримання рівних прав, проте ці межі не порушують особистих прав і свобод кожної людини. Наприклад, уявімо собі дискусію на уроці ОДГ/ОПЛ. Щоб надати можливість усім учням висловити свою думку, необхідно регламентувати час виступу і, можливо, достатньо суворо. З цієї ж причини час виступу на парламентських дебатах або телевізійних ток-шоу також обмежується.

Багато правил у дорожньому кодексі обмежують нашу свободу пересування: ліміт швидкості в містах, обов’язок зупинятися на червоне світло тощо. Зрозуміло, ці правила існують для того, щоб захистити людське життя і здоров’я.

• Демократія надає більше свободи народу і кожній людині окремо, ніж будь-яка інша система правління, за умови, що вона приведена до ладу, наприклад, діє на конституційній основі. Аби функціонувати добре, демократичне суспільство має покладатись на сильну державу, яка здійснює правопорядок і дотримується справедливого розподілу благ.

1.2.4. Сильні та слабкі сторони демократії

Узагальнено кажучи, різні види демократій мають деякі сильні і слабкі сторони, серед яких:

a. Сильні сторони демократії

• Демократія – основа для цивілізованого, ненасильницького вирішення конфліктів; динаміка конфлікту і плюралізм забезпечують вирішення складних ситуацій.
• Демократичні держави – “переконані пацифісти” – як усередині своїх країн, так і в міжнародній політиці.
• Демократія – це єдина система, яка дозволяє зміну політичного керівництва без зміни системи правління.
• Демократичні держави – це суспільства, що навчаються та допускають помилки. Рішення визначається шляхом переговорів, а не нав’язується автократичною владою.
• Права людини зміцнюють демократії шляхом встановлення нормативних рамок для політичного процесу, що засновані на повазі людської гідності.

б. Проблеми і слабкі сторони

• Партії і політики прагнуть пожертвувати довгостроковими цілями задля успіху на виборах. Демократії стимулюють короткострокові політичні проектування, як наприклад, витрати на навколишнє середовище або наступні покоління.
• Уряд для народу діє лише в межах певної держави. Зростаюча взаємозалежність, наприклад, в економічних і екологічних питаннях, обмежує можливість впливу на демократичний процес ухвалення рішень у національному масштабі.

1.2.5. Висновки

Демократичні держави залежать від своїх громадян, від того, наскільки розвинуті їх сильні сторони і стримуються слабкі. Демократія – вимоглива система, що залежить від ступеня участі та підтримки громадян – інформованих і лояльних. Як сказав Уїнстон Черчіль (1947): “Демократія – найгірша форма правління, але нічого кращого людство не придумало до цього часу”.

Як в авторитетних, так і в молодих демократичних державах ОДГ/ОПЛ, безсумнівно, сприяє політичній культурі, на принципах якої демократії мають запроваджуватись, розвиватись і жити.

⁵Існує яскравий приклад США, де принцип роззброєння громадян був реформований.