Інструмент 3: Проведення пленарних дискусій на уроках ОДГ/ОПЛ

Загальні зауваження

Учні діляться своїми ідеями та думками під керівництвом учителя. Умови прості: все, що необхідно, це лише шкільна дошка або фліпчарт. Водночас, завдання, які стоять перед учителем, досить вимогливі. Ще у Платонівських “Діалогах із Сократом” згадується цей давній метод навчання, де Сократ зосереджує нашу увагу на прийомі проблематизації та деконструкції помилкових або догматичних поглядів свого опонента. Ми пропонуємо вчителю ОДГ/ОПЛ роль, яка йому підходить більше – роль тренера. Під керівництвом тренера учні оволодівають політичною компетентністю, а саме, навичками висловлювати та відстоювати свою думку.

Учні за підтримки вчителя одночасно залучаються до процесу мислення та пізнання. Загалом кажучи, мислення – це зусилля, направлене на пов’язання конкретного з абстрактним. Дискусії тренують здатність учнів думати. Мислення потребує часу. Ретельне мислення – багато часу.

Лише школа може запропонувати пленарні дискусії як навчальний формат. Як і лекція вчителя, вони можуть бути пристосовані до потреб учнів набагато більше, ніж підручник або відео, тому є популярними. Критики правильно підкреслили зловживання цим форматом: він застосовується занадто часто і триває занадто довго; вчителі ставлять питання, в яких учні не зацікавлені і на які не в змозі відповісти; і тоді вчителі нав’язують учням те, що хочуть почути.

Але, за умов правильного використання та певних практичних навичок, групові дискусії можуть стати одним із найпотужніших, гнучких і навіть дійсно необхідних навчальних форматів ОДГ/ОПЛ. Нижче описуються навчальні можливості групових дискусій і надаються поради щодо їх використання на практиці. Численні детальні описи групових дискусій з учнями, починаючи від елементарного і до високо рівня, можна знайти в II–V томах цього видання.

Роль учнів

Учні беруть участь у дискусії:

• маючи певні знання з питання, вони зацікавлені в темі обговорення;
• розуміють, що від них чекають участі і за “неправильні” ідеї або пропозиції оцінки не виставляються;
• мають левову частку часу на виступи;
• мають різні навчальні цілі (приклад: “повільний у думках” – “швидкий на словах”).

Роль учителів

Учитель спілкується з класом, готовий імпровізувати, реагувати на все, що говорять учні;

• повністю охоплює тему і має чітке уявлення про наслідки дискусії;
• контролює пленарну дискусію, але не домінує в ній; виділяє мало часу на свої виступи;
• надає учням достатньо часу для роздумів;
• слухає, не роблячи записів;
• уважно слухає, активно заохочуючи учнів у просуванні власних ідей;
• заохочує учнів до участі, особливо неактивних;
• виступає в ролі особи, яка планує час, (хронометра), менеджера групи та менеджера процесу;
• надає обговоренню структурованого характеру шляхом використання дошки (переважно фліпчарту), пропонуючи використання зображень, символів, прикладів, інформації, понять і структур;
• виявляє навчальні потреби учнів і відповідно реагує. Вчитель інструктує учнів з питань, які вони не знають, і забезпечує критику та деконструкцію неправильних аргументів і думок.

Теми і контексти в ОДГ/ОПЛ

• Робота з результатами учнівської діяльності (питання, коментарі, презентації, домашнє завдання, досвід і враження).
• Робота з результатами діяльності вчителя (питання, інструкція, модель, лекція).
• Введення нового поняття.
• Перехід до виконання дослідницького завдання.
• Перехід до фази проблемного навчання (підбиття підсумків, аналіз).
• Зворотний зв’язок.
• Розвиток гіпотези для подальшого дослідження.

Навчальний потенціал

Учні:

• створюють контекст для нового поняття, яке вчитель представляє шляхом інструкції (конструктивістське навчання);
• дізнаються на досвіді, як відбувається процес мислення – через запитання, ретельні роздуми над відповідями, зв’язок конкретного з абстрактним і навпаки (розвиток компетентності в аналітичному мисленні і критичному судженні);
• учні вибирають критерії оцінювання, аналізують і пояснюють причини такого відбору (компетентність судження; інтерактивне конструктивістське навчання);
• сприймають свій клас як навчальне мікросередовище, в якому їх заохочують брати участь (навчання для демократії і прав людини);
• розглядаються як експерти (зміцнення самоповаги);
• ухвалюють рішення після розгляду спірних поглядів на політичну проблему (моделювання ухвалення політичного рішення).

Підготовка

Критерії вибору теми:

• Учні повинні володіти інформацією з теми (посилання на досвід учня).
• Учні розуміють, чому тема варта обговорення (доцільність, зацікавленість).
• Полеміка: проблематика теми дозволяє учням сформувати власну точку зору; вчитель також має особистий погляд, який не повинен розглядатись як єдине “правильне рішення”.
• Вчитель має певний алгоритм дій, який дозволяє узагальнювати всі ідеї учнів та об’єднувати їх в систему понять (наприклад, докази “за” і “проти”, критерії справедливості й ефективності, конкретне й абстрактне, інтереси і компроміс).
• Якщо на початку дискусії учням важко активізуватись і висловити власну точку зору, вчителю необхідно продумати організаційний момент загального налаштування на роботу (наприклад, питання або установка).
• Вчитель підбиває підсумки дискусії та співставляє отримані результати: у вигляді, наприклад, схематичного уявлення нової концепції, тези або набору ключових слів. Учні повинні в якості домашнього завдання узагальнити підсумки та оформити їх у текст.

Що можна робити

• Коли ви даєте установку або визначаєте проблему, дайте учням час подумати – зачекайте декілька хвилин. Потім надайте слово декільком учням по черзі.
• Використовуйте можливі варіанти (вони потребують більше часу, але значною мірою активізують учнів та вчителів).

Коли ви даєте установку або ставите питання:

→     дайте своїм учням час записати ідеї, а потім надайте їм слово. Учні можуть прочитати свої твердження, або розмістити на аркушах свої ідеї на підлозі, чи наклеїти їх на плакат;

→     надайте учням можливість поділитися своїми ідеями у парах, а потім представити результати обговорення.

• Дотримуйтесь основного правила: “Одне твердження або питання вчителя – багато відповідей учнів.” З точки зору раціонального використання часу, така форма і може бути окремим пленарним засіданням, що завершується коротким підбиттям підсумків учителем.
• Переконайтеся, що ваші учні розсаджуються по колу, що дозволяє бачити всіх учасників та звертатися до кожного.
• Переконайтеся, що учні розуміють один одного. Запропонуйте їм пояснити свої ідеї та термінологію, з якою не знайомі інші учні.

Чого робити не слід

Уникайте:

• постановки загальних питань. Вам потім одразу ж доведеться ставити наступні. Віддайте перевагу одному питанню або твердженню. Додаткові питання можуть бути потім більш конкретними та уточнюючими;
• вступати в обговорення з одним або двома учнями. Виносьте їх питання на загальне обговорення;
• нехтування твердженнями учнів, які ви не були готові обговорювати. Вони можуть бути найцікавішими. Тому залучіть клас до обговорення;
• коментарів кожного твердження учнів, з якими ви погоджуєтесь або ні. Натомість допоможіть учням визначити сильні та слабкі сторони кожного аргументу;
• обмеження вашої ролі спостеріганням та формальним веденням дискусії. Достатньо часто учні відступають від основної теми, починаючи обговорювати інші аспекти та підтеми. Таке обговорення може завести в глухий кут. Тому візьміть ініціативу на себе, вирішіть, на якій темі необхідно сконцентруватись передусім. Якщо учні ставлять під сумнів необхідність визначення пріоритетів, наголосіть, що час на обговорення дуже обмежений.

Учитель-імпровізатор

Досі мова йшла лише про групові дискусії, які вчитель заздалегідь включає у навчальний план ОДГ/ОПЛ.

Проте учнівські коментарі та висловлювання з приводу того чи іншого питання, можуть привести до спонтанної дискусії. Якщо дозволяє час, учитель повинен дати учням можливість діяти. Їх навчальні потреби очевидні – вони, або принаймні деякі з них, виявляють інтерес до проблеми.

Приклади:

• “Зрештою, ви можете розраховувати лише на свою сім’ю.”
• “Я думаю, що смертна кара в окремих випадках є справедливою.”
• “Що трапляється з політиками, які порушують свої передвиборні обіцянки?” Учні беруть теми для обговорення зі щоденних новин.

У цьому випадку саме учні ставлять завдання перед учителем. Учень повинен бути готовим організувати дискусію та імпровізувати. Вчителю не слід цього боятися. Зазвичай він добре орієнтується у темі, а форма проведення такої непідготовленої дискусії така ж сама, як і будь-якої запланованої. Подібні ситуації виникають, коли учні просять учителя дати пояснення певних понять (“Що означає демократія?”)

Розгляньте деякі поради щодо того, як реагувати на виникнення спонтанних дискусій:

• Попросіть учня(нів), який(і) був(ли) ініціатором(ами) обговорення, пояснити проблему класу. Це одночасно дає можливість кожному взяти участь, а вам час на роздуми.
• Визначте, скільки часу ви хочете виділити на дискусію. Вирішіть, як знову перейти до те ми/уроку після завершення обговорення.
• Коли ви прислухаєтеся до ваших учнів, зверніть увагу на те, що вони знають і розуміють з теми, а чого ні.
• Візьміть ініціативу в узагальненні та підбитті підсумків на себе. Можливо, це вдасться зробити не так добре, ніж якби ви продумали все заздалегідь. Але принаймні, це буде краще, ніж якби дискусія завершилась без підбиття підсумків і визначення учнями отриманого досвіду.
• Як варіант, учні можуть виконати це як домашнє завдання.