Урок 4: Розподіл влади

Які критерії визначають систему представництва?

Хід уроку

1. Учні об’єднуються в групи по чотири особи в кожній та обговорюють відповіді на запитання домашнього завдання.
2. Далі вчитель зачитує історію про голову невеличкого містечка.

“Стояло собі невеличке містечко під назвою Сумноград. Люди в ньому були зовсім невеселими, через те, що місто здавалося їм зовсім не цікавим. Там нічого було робити, крім як прогулюватися в парку. Сумноград не мав цікавих магазинів, спортивних майданчиків, не проводились концерти.

Мешканці містечка лише прогулювались по парку, сідали на лавки та дивились на озеро. Діти, повертаючись зі школи, виконували домашнє завдання та йшли в парк, сиділи або прогулювалися навколо озера. Вечорами жителі Сумнограду не мали про що розповідати, не було у них цікавого досвіду та спогадів для того, щоб поділитись з ким-небудь. Кожен день для них був схожий на попередній.

Чому так сталося? Можливо, Сумноград був бідним містом, щоб будувати щось нове? А може, жили у Сумнограді занадто ліниві люди? Просто не було нікого, хто б зміг взяти на себе відповідальність за місто та почати змінювати такий стан речей. На відміну від інших маленьких містечок, Сумноград не мав свого голови – мера.

Щоб ситуація змінилась та містечко стало веселим, потрібно було знайти того, хто наважився б на зміни. Одного разу в неділю у парку зібралась група жителів, яка вирішила організувати вибори голови Сумнограду – мера. Щось має змінитись! Швидко!

Небагато людей бажало зайнятися такою роботою. Знайшлось тільки два кандидати. Один з них – місцевий учитель пан Знавець, який бажав змін у школі та поза школою. У нього було декілька ідей, як це здійснити, але коли люди запитали, що б ще він хотів змінити у Сумнограді, він відповів, що сам не знає, але хотів би вислухати пропозиції мешканців. Багато хто розчарувався. Людям хотілося, щоб пан Знавець пообіцяв побудувати великий торговий центр з кінотеатром та рестораном, великий басейн, концертний зал та ін. Тож для мешканців Сумнограду така позиція кандидата стала великим розчаруванням.

Від іншого кандидата, пана Слимака, люди багато не очікували. “Все це не має сенсу, нічого не зміниться у Сумнограді”, – сказав один зі старожилів. – “Ви праві”, – прошепотіла жінка, коли пан Слимак почав свою промову. Він говорив та говорив. Розповідав про своє рідне місто – Сумноград, про школу, до якої ходив, про парк, в якому прогулювався та виріс. Він говорив про те, що повинно змінитись у Сумнограді. Говорив про майданчик для дітей, про новий басейн для кожного жителя, про великий концерт-хол та ковзанку для молоді. Жителі міста ставали більш прихильними та веселими. Раптом всі посміхнулись. “Можливо, ми не праві”, – проше- потіла жінка знову. – “Так, мабуть”, відповів їй чоловік та уявив себе в басейні.

“Як ми за все це будемо платити? – запитав пан Слимак в аудиторії. І сам відповів: – Немає проблем! Я вважаю, що ми повинні вкласти в це наші заощадження і послідовно будуватимемо об’єкти. Таким чином ми отримаємо те, чого хочемо”.Все це звучало дуже привабливо і перекон- ливо. Коли в наступну неділю відбулися вибори. Тільки двоє мешканців не проголосували за пана Слимака: пан Знавець та його мати. Таким чином, він став мером.

Отже, що ж має змінитися в Сумнограді? Тепер всі про це знали. Нарешті є той, хто має зро- зумілі та чіткі плани, а також ідеї щодо того, хто має платити за все це. Не було ніякого сумніву, що кожен має піти додому та принести всі заощаджені за довгі роки гроші. Пан Слимак був задоволений досягненим результатом.

І хоча пройшло багато часу після виборів, люди в Сумнограді все ще чекали, що незабаром вони отримають все те, чого вони хотіли. Місяць спливав за місяцем, однак жодної споруди не з’явилось у місті, жоден будівельник не розпочав роботу.

Одного разу до Сумнограду приїхала велика машина, яка привезла чималий блакитний басейн. “Наш басейн приїхав”, – сказав на шкільному майданчику один учень іншому. “Класно!” – відповів той. Через день вони дізналися, що басейн було доставлено до двору пана Слимака. Люди почали хвилюватись. Дехто почав сумніватись у його обіцянках, а дехто – повірив, що згодом басейн привезуть і до міста.

Через тиждень група літніх чоловіків побачила велику машину, яка сяяла, як золото. “Он як, я не думав, що до нас приїде Королева” – жартував один з них. Інші також посміхнулись та згодом побачили того, хто сидів за кермом машини. Це був пан Слимак. Виявляється замість того, щоб використати гроші для будівництва нового майданчика, він купив собі нову машину. Люди були дуже засмучені.

Наступного тижня трапився інший випадок. Коли пан Листоноша прийшов з роботи, він розповів своїм друзям ось що: “Уявіть, під’їжджаю я до будинку пана Слимака і чую дивний шум, схожий на звуки, які видає слон. Я вирішив зупинитись та придивитись ближче”. – “І що ти побачив?” – запитали його. – “Ви не повірите. Коли я підійшов ближче та заглянув через паркан, то побачив великого слона, який і видавав ці звуки”. – “Невже?” – здивувалися друзі. – “Так, але, придивившись ближче, я зрозумів, що це – фільм. Проте досі я не бачив такого великого екрану! Маю Вам сказати, що пан Слимак збудував найбільший у світі кінотеатр під відкритим небом”. Ніхто не міг повірити в це. Що ж буде з будівництвом їх концерт-холу? Мешканці Сумнограду ще більш засмутилися. Що їм робити? Вони ж голосували за нього.

Коли група людей прийшла за порадою до вчителя, пана Знавця, він їм відповів: “Все це не моя справа. Ви всі проголосували за нього, і він тепер мер Сумнограду”. “Але це несправедливо!” – сказали люди. – Він навіть використав гроші, які були заплановані на будівництво ковзанки – щоб облаштувати зручне місце для барбекю у своєму садку. Тепер він їсть досхочу свої улюблені страви, а ми сидимо у парку та сумуємо, наші діти також нудьгують”, – сказав пан Знавець та потер підборіддя: “Я знаю, що нам зробити…”

3. Учні обговорюють, яке продовження може бути у цієї історії, фокусуючись на таких трьох питаннях:

• Що повинні були зробити мешканці Сумнограду перш за все?
• Що вони повинні тепер робити? Чи проголосували б вони за пана Слимака після всього?
• Як попередити такі ситуації?

Учні пишуть свої відповіді на фліпчарті та готуються до пленарної презентації.

4. Коли кожна група представить свої ідеї, вчитель починає дискусію у класі.

• Як бути впевненим у тому, що голова класу робить те, на що погодилися всі?
• Про які механізми ми повинні подумати?
• Хто повинен це зробити?
• Що станеться, якщо ми виявимо, що дещо не так?
• Хто повинен вирішувати про зміну голови класу?

5. Учні обговорюють все це у ході пленарної дискусії та висувають свої пропозиції, які ставлять на голосування, та знаходять спільне рішення. Вони складають угоду та підписують її, а також її підписує голова класу та його заступник/ки.