Матеріали для вчителів 9А Навички і стратегії для медіаосвіти

1. Елізабет ТоманЗ моменту, коли вранці вмикається радіо-годинник, і до тих пір, поки ми не заснемо пізно вночі під якесь ток-шоу по телебаченню, ми піддаємося впливу сотень або навіть тисяч образів та ідей, що надходять не тільки від телебачення, а й із газетних заголовків, обкладинок журналів, фільмів, веб-сайтів, фотографій, відеоігор і рекламних щитів. Дехто називає сучасну молодь скрінейджерами.[1]

   Донедавна мало хто ставив під сумнів все більше домінування засобів масової інформації в нашому житті. Ті, хто це робив, були схильні фокусуватися на питаннях контенту та засилля сексу і насильства на телебаченні і в кіно. Деякі виступали за цензуру, в той час як інші просто закликали сім’ї вимкнути телевізор. Але справа в тому, що Ви можете вимкнути телевізор, але якщо тільки не перебуваєте на гірській вершині, ви не можете уникнути впливу сучасної медіакультури. ЗМІ вже не просто впливають на нашу культуру. Вони і є наша культура.

   Ключова роль ЗМІ в нашій глобальній культурі – це відповідь на питання, чому цензура у ЗМІ ніколи не буде працювати. Що необхідно натомість, то це переосмислення ролі ЗМІ у всіх наших життях – переосмислення, що визнає зрушення парадигми від друкованої культури до культури зображення, яка розвивається протягом останніх 150 років з моменту винаходу фотографії та здатності відокремити об’єкт або його образ від певного місця і часу, і до сих пір залишається реальною, видимою і постійною.[2]

   За 500 років ми оцінили переваги читання друкованих видань для того, щоб повною мірою брати участь як інформовані й освічені дорослі громадяни у житті суспільства. Сьогодні сім’я, школа і всі суспільні інститути, в тому числі медичні й оздоровчі спільноти, поділяють відповідальність за підготовку молодих людей до життя в світі потужних образів, слів і звуків.[3] Назвемо це «інформаційна грамотність».

   Що таке інформаційна грамотність?

   Тільки те, що ви чуєте, – це здатність інтерпретувати і створювати власні значення з сотень, навіть тисяч вербальних і візуальних символів, які ми сприймаємо кожен день через телебачення, радіо, комп’ютери, газети і журнали, і, звичайно, рекламу.

   Це здатність обирати, здатність кинути виклик і піддати сумніву, здатність бути свідомим щодо того, що відбувається навколо вас, а не бути пасивним і, отже, вразливим.

   «Ми повинні підготувати молодих людей

   до життя у світі потужних образів, слів і звуків».

   ЮНЕСКО, 1982 рік

   Медіа-дослідники тепер кажуть, що телебачення і засоби масової інформації настільки вкоренилися в нашому культурному середовищі, що ми більше не повинні переглядати завдання медіа-освіти як забезпечення «захисту» від небажаних повідомлень. Наша мета повинна полягати в тому, щоб допомогти людям стати компетентними, критичними і грамотними в усіх формах ЗМІ, так щоб вони контролювали тлумачення того, що вони бачать або чують, а не давали можливість запропонованому кимось тлумаченню контролювати їх. Льон Мастермен, автор Навчання ЗМІ, називає це «критичною автономією».[4]

   Інші визначення вказують, що інформаційна грамотність – це не стільки кінцевий обсяг знань, скільки вміння, процес, спосіб мислення, що, як і розуміння прочитаного, завжди розвивається. Для того щоб стати медіаграмотним, не потрібно запам’ятовувати факти або статистичні дані про засоби масової інформації, а швидше ставити правильні запитання про те, що ви дивитеся, читаєте або слухаєте[5]. В основі медіаграмотності лежить принцип дослідження.

   Навчитися визначати, що шукати

   Що діти (і дорослі теж) повинні знати про засоби масової інформації? Протягом багатьох років медіапедагоги визначили п’ять ідей, які всі повинні знати про повідомлення у ЗМІ, незалежно від того, чи надходить це повідомлення у вигляді телевізійної комедії, комп’ютерної гри, музичного відео, рекламного оголошення в журналі або кіно.[6]

   1. Всі повідомлення у ЗМІ «побудовані» з окремих елементів

   Всі повідомлення, що потрапляють нам на очі, як-от повідомлення у вечірніх новинах або напис на рекламному щиті на вулиці, були написані кимось (або, можливо, кількома людьми), були зроблені фотографії і креативний дизайнер потім зліпив це все до купи. Але це більше, ніж фізичний процес. А відбувається наступне: те, що «будується» з окремих цеглинок кількома людьми, пізніше стає «монолітним» для решти з нас. Але як аудиторія ми ніколи не побачимо та не почуємо слова, картинки або інший контекст, які були відхилені. Ми тільки можемо бачити, чути або читати те, що було прийнято та затверджено.

   Допомогти людям зрозуміти, як медіа контент склеюється разом, і що залишається поза нашою увагою, а також як засоби масової інформації надають необхідної форми тому світу, який ми знаємо і розуміємо та в якому ми живемо, важливо, щоб допомогти їм керувати власним життям у глобальному і технологічному суспільстві.

   2. Медіаповідомлення побудовані з використанням творчої мови зі своїми правилами

   Кожна з форм спілкування, така як газети, ігрові шоу на телебаченні або фільми жахів, має свою власну креативну мову: страшна музика посилює страх, камера, що вихоплює об’єкти крупним планом, здатна надати інтимності, великі заголовки мають сигнальне значення. Розуміння граматики, синтаксису і метафоричної системи мови медіа збільшує нашу вдячність і задоволення від засобів масової інформації, а також допомагає нам бути менш сприйнятливими до маніпуляцій. Одним із кращих способів зрозуміти, як засоби масової інформації, разом узяті, це роблять, – зробити своє власне відео, створити сайт для вашого скаутського загону, розробити рекламну кампанію, щоб попередити дітей про небезпеку паління.

   3. Різні люди по-різному сприймають одне й те ж медіаповідомлення

   Незалежно від віку, виховання і освіти, у світі немає двох людей, що дивляться один і той же фільм або слухають одну й ту ж пісню по радіо однаково. Навіть батьки і діти не дивляться одне і те ж ТВ-шоу! Ця концепція розвертає наш погляд від ідеї про те, що телеглядачі – це всього лише пасивні «домосіди». Ми можемо не усвідомлювати це, але кожен із нас, навіть діти ясельного віку, постійно намагаються «розібратися» у тому, що ми бачимо, чуємо або читаємо. Чим більше питань ми можемо поставити про те, що ми бачимо навколо нас, тим більше настороженими ми можемо бути щодо сприйняття або відхилення повідомлень. Дослідження показують, що з плином часу діти різного віку можуть набути відповідних їх віку навичок, які дають їм новий набір окулярів, через які вони можуть «читати» свою медіакультуру.[25]

    

   4. Засоби масової інформації – це, передусім, підприємства, гнані мотивом прибутку

   Газети передусім розміщують на своїх сторінках рекламні оголошення; простір, що залишається, відводиться під новини. Крім того, всі ми знаємо, що рекламні ролики є невід’ємною частиною більшості телепередач. Мало хто знає, що те, що дійсно продається через телебачення, це не рекламовані продукти для аудиторії, а аудиторія для рекламодавців!

   Реальна мета програм, які ми дивимося на комерційному телебаченні, будь то новини або розважальні програми, не просто розважити нас, а швидше створити аудиторію (та створити для неї сприйнятливий настрій), так щоб мережа або локальна станція могла далі продати час своїм спонсорам, які будуть рекламувати свою продукцію в рекламних роликах. Кожна секунда на рахунку! Спонсори платять за час, виходячи з кількості людей, які, за прогнозами станції, будуть дивитися програму. Спонсори також націлені донести своє рекламне повідомлення конкретним верствам населення, наприклад, жінкам віком 20–35 років, які витрачають гроші на рекламовані товари або дітям 2–7 років, які впливають на витрати своїх батьків.

   Як би нам цього не хотілося але, по правді кажучи, більшість засобів масової інформації надаються нам, як говорить дослідник Джордж Гербнер, приватними, глобальними корпораціями, які прагнуть щось продати, а не сім’ями, церквою, школою або навіть нашою рідною країною, яка прагне нам щось розповісти.[8]

   5. Засоби масової інформації мають вбудовані цінності та точки зору

   Через те, що вони складаються з окремих елементів, засоби масової інформації мають підтекст про те, хто і що є важливим, принаймні для людини або людей, що створюють цю медіаконструкцію. ЗМІ також оповідачі (навіть рекламні ролики розповідають короткі та примітивні історії), а розповіді вимагають дійових осіб, сценарію і сюжету, який має початок, основну частину і кінцівку. Вибір віку, статі або раси персонажа, а також його способу життя, поглядів і поведінки, вибір локації (місто? село? багаті? бідні?), а також дій і повторних дій– це лише один із способів, за допомогою якого цінності стають «вбудованими» в телешоу, кіно або рекламу.

   Важливо навчитися «читати» всі види повідомлень ЗМІ з метою виявлення точок зору, які вбудовані в них. Тільки тоді ми можемо судити про те, варто прийняти або відхилити ці повідомлення, оскільки ми щодня ведемо подібні переговори через наше медіасередовище.

   П’ять основних питань, які можна поставити щодо будь-якого повідомлення у ЗМІ

   Навчитися визначати, що запитувати

   З цих концепцій постають п’ять основних питань[27], які можна поставити щодо будь-якого медіаповідомлення. Зверніть увагу, що кожне з них може відкрити багато шарів глибших питань:

   1. Хто створив це повідомлення і чому він його надсилає?

   2. Які методи використовуються, щоб привернути мою увагу?

   3. Які способи життя, цінності і точки зору представлені в повідомленні?

   4. Як різні люди розуміють це повідомлення?

   Які питання не освітленні у цьому повідомленні?

   Зазвичай до конкретних текстів у ЗМІ, тобто окремого повідомлення, публікації чи її частини (епізоду «Могутніх Морфів: Рейнжерів сили» або реклами Пепсі, випуску журналу «Seventeen», рекламного плаката пива «Budweiser», фотографії та статті про пограбування банку на першій сторінці газети) застосовують процедуру анкетування. (…)

   Основні питання

   Потрібно вміти розрізняти різні форми ЗМІ і знати, як поставити основні запитання і основні поняття, наведені вище. Хоча більшість дорослих з уроків літератури знають, як відрізнити вірш від есе, навіть дивно, як багато людей не розуміють різницю між щоденною газетою і таблоїдом із супермаркету.

   Все частіше інформація про національні та світові події доставляється громадськості миттєво за допомогою телебачення та Інтернету, люди повинні знати, як перевірити інформацію самостійно, як перевірити джерела і як порівняти і зіставити різні версії однієї і тієї ж інформації з метою виявлення упередженості або спроби політичної сили «вплинути» на громадську думку. (…)

    

   Три кроки до успіху: огляд ефективної програми медіаграмотності

«Медіаграмотність» – це термін, що передбачає три взаємопов’язані підходи, що ведуть до медіа-прав і можливостей громадян різного віку.

Перший підхід просто передбачає розуміння важливості збалансування або управління своїм медіа-«раціоном» – допомога дітям і сім’ям зробити здоровий вибір і керувати кількістю часу, витраченого на телевізійні програми, перегляд відео, комп’ютерні ігри, фільми і різні друковані ЗМІ.

Другий підхід– викладання конкретних навичок критичного перегляду – навчитися аналізувати і піддавати сумніву те, що в кадрі, як він побудований, і що, можливо, не було освітлено. Навички критичного перегляду краще здобуваються на основі уроків або інтерактивних групових заходів, а також під час створення і виробництва власних повідомлень засобів масової інформації.

Третій підхід – соціальний, політичний і економічний аналіз – виходить за межі (за допомогою яких ми бачимо медіаобрази), щоб дослідити глибші питання про те, хто виробляє засоби масової інформації – і для чого? Який вплив засобів масової інформації в нашій культурі, і як ми підходимо до таких питань, як насильство в засобах інформації, расові стереотипи і орієнтацію на споживання?

Через пошук інформації, обговорення і прийняття проектів, як дорослі, так і молодь, дивляться на те, як кожен з нас (і ми всі разом в суспільстві) сприймаємо та віднаходимо сенс того (з огляду на наш життєвий досвід), як засоби масової інформації рухають нашу глобальну споживчу економіку. Цей підхід також може підготувати ґрунт для різних пропагандистських зусиль ЗМІ, спрямованих на те, щоб оскаржити або згладити державну політику або корпоративну практику.

Хоча телевізійні та електронні засоби масової інформації можуть містити найбільш переконливі аргументи для сприяння медіаосвіті в сучасному суспільстві, принципи і практика медіаграмотності можуть бути застосовані для всіх ЗМІ, від телебачення до футболок, від рекламних щитів до Інтернету.

Скорочений текст

© 2003 Центр медіаграмотності

www.medialit.org/

Додаткову інформацію про інші моделі медіаосвіти див. на сайті: www.media-awareness.ca/

[1]Rushkoff, Douglas, Playing the Future: How Kids’ Culture Can Teach Us to Thrive in an Age of Chaos, 1996.

[2]Із праці Стюарта Івена. Всі портрети споживачів. Політика стилю сучасної культури, 1988.

[3]Із заключної доповіді Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО з освіти громадськості щодо використання засобів масової інформації, Грюнвальд, 1982.

[4]Masterman, Len, Teaching the Media, 1989, розділ 2.

[5]Із заяви місії журналу «Медіа та Цінності», опублікованої в період з 1977 по 1993 рік Центром медіаграмотності.

[6] Взято з документів з медіаосвіти Англії і Канади. Вперше надруковано в США як «П’ять важливих ідей, щоб навчити дітей перегляду ТБ», Джей Девіс, «Медіа та Цінності» № 52/53; Осінь, 1990.

[7] Рені Хоббс Налаштування на ЗМІ: Грамотність для інформаційного століття, 1995. відео, поширене Центром медіаграмотності.

[8]Gerbner, George, “Television Violence and the Art of Asking the Wrong Question,” in The World & I: A Chronicle ofour Changing Era, July, 1994.

[9]Подяка Рені Хоббс за її внесок в озвучення цих основних питань під час підготовки і навчання.