А План уроку

Б Довідкові та освітні цілі

Стаття 7 Конвенції про права дитини захищає право кожної дитини мати ім’я. Друге ім’я або прізвище вказують на зв’язки дитини з найближчою групою навколо нього чи неї. Проте ім’я дитини – це те, що робить дитину індиві­дуаль­ністю, своєрідним створінням у цьому світі.

Діти мають пишатися своїми іменами та їм слід знати, що означають їхні імена, які сподівання висловлені у їхніх іменах та чому батьки обрали для них ці імена.

Учитель повинен бути обачним, викладаючи цю тему. З будь-яких причин у класі можуть бути діти, які не живуть зі своїми фізіологічними батьками чи які втратили свої імена в результаті примусової міграції чи вигнання. Вчителю знадобиться розуміння та чутливість при спілкуванні з такими дітьми.

Цей блок «Імена – це набагато більше, ніж просто букви!» пов’язаний з блоком 1 «У мене є ім’я – у нас є школа». Посилання на перший блок слід робити, якщо діти вже пройшли його.

Як альтернатива, блок 2 також може використовуватися у якості окремого блоку.

ВКлючові питання для обговорення у блоці 2

Процедура

Урок 1: Усі наші імена!

Учитель й учні сидять на стільцях, розставлених у вигляді кола. Діти тримають смужки паперу зі своїми іменами, написаними на них жирним шрифтом. Учитель також має картку або смужку паперу зі своїм ім’ям та ім’ям по-батькові. Кожен по черзі вимовляє своє ім’я. Тепер учні повинні бути уважними та вивчити імена інших дітей, якщо вони ще їх не знають. Це може бути зроблено за допомогою різних видів ігор, деякі з них можна проводити, навіть якщо частина дітей уже знають один одного:

– Діти називають свої імена та імена дітей, які сидять справа чи зліва від них, «Мене звати …, а зліва від мене сидить …, а … сидить праворуч від мене».

– Визначити деякі загальні риси певних ваших учнів, наприклад, колір їхніх джинсів або спідниці, ініціали, окуляри, колір волосся тощо, і скласти загадку: Х, Y, і Z у всіх є щось спільне. Хто може сказати мені, хто це? Можна повторити декілька разів.

– Заберіть усі картки з написаними на них іменами. Кожна дитина малює одну картку, в свою чергу, не читаючи напису. Усі діти показують свої картки. Хто здатний навести порядок у цій плутанині шляхом присвоєння правиль­ного імені для кожної дитини?

– Посадка в автобус: у довільній формі дитина починає з такої фрази “Я – Анна, і я сідаю в автобус.” Дитина, що поруч з нею, продовжує “Я – Сандра, і я сідаю в автобус разом з Анною”. Дитина, яка сидить наступною за Сандрою, продовжує так само, включаючи всіх попередніх дітей “Я – Том, і я сідаю в автобус разом з Анною та Сандрою”. Дотримуйтесь порядку, в якому діти сидять у колі, оскільки це допоможе їм краще запам’ятати імена. Продовжуйте в такий спосіб, допоки всі діти не сядуть в автобус. Будьте обачними, щоб не збентежити дитину, яка забула ім’я, і дозвольте дітям допомогти один одному.

Вчитель підсумовує урок, проводячи діалог інструктивного характеру. Питання, наве­де­ні нижче, слугують як стимули для дітей:

– Чи подобається мені моє ім’я, якщо так, то чому?

– Іноді ім’я скорочують до прізвиська або змінюють. Якщо я матиму таке прізвисько, чи сподобається мені нове ім’я, та чому?

– Прізвиська у нашій сім’ї або серед друзів: що вони означають і звідки беруться?

– Але іноді важливо мати ім’я. Як би все відбувалося в школі, якби у всіх нас було однакове ім’я, або взагалі не було імен?

Для решти уроку, якщо дозволяє час:

– Вислів «Мене звуть…» можна представити різними мовами, щоб діти його вивчили; завдання може полягати у тому, щоб кожна дитина вивчила цей вислів двома мовами. (Додатково: дитина вивчає запитання «А як тебе звати?»).

– Діти можуть спроектувати та створити особливо оформлені бейджики з іменем.

Урок 2: Як я отримав своє ім’я!

Учитель підготував смужки паперу, на яких він чи вона написали такі речення (звичайно, допускаються будь-які зміни – модифікації, упущення або додавання більшої кількості висловів):

Учитель зачитує кожне твердження класові, щоразу опускаючи смужку паперу вниз, та просить дітей пояснити твердження, написане на ній, власними словами та обговорити його значення.

Потім він або вона роздає робочі аркуші, які діти мають заповнити в якості домашнього завдання (див. Ресурси нижче). Учитель обго­ворює кожне питання з класом, щоб переко­натися, що кожна дитина розуміє їх.

– Коли я народився?

– О котрій годині?

– Якого дня тижня це було?

– Якою була тоді погода?

– Де я народився?

– Хто був присутній, коли я народився?

– Які у мене були тоді зріст і вага?

– Чому мені дали саме це ім’я?

– Що означає моє ім’я?

– Де можна знайти моє ім’я, як моє ім’я зву­чить різними мовами?

Уроки 3 та 4:
Кожна дитина має історію, щоб розповісти!

Діти сидять у колі. У них є аркуш паперу, на якому вони виконували своє домашнє завдання. Учні розповідають одне одному, про що вони говорять зі своїми батьками. Вчитель заохочує їх вивчити деякі питання детально.

Наприклад, вона чи він складає список на дош­ці, фліпчарті або проекторі, на якому показаний час дня або назва дня, коли народилась кожна дитина у класі. Можливо, виникне цікава модель? (Інтернет є корисним інструментом для пошуку днів тижня, у які народились діти).

Звичайно, було б дуже цікаво, якби деякі діти могли навести причини, чому їхні батьки дали їм саме такі імена, та змогли пояснити, що означають їхні імена. Для пояснення значення імен учитель може принести словник імен або скористатись Інтернетом (останній засіб особливо добре спрацює для неєвропейських імен).

Після обговорення у класі діти отримують завдання самостійно створити плакат про них самих та включити всю інформацію, яку вони про себе дізнались. Залежно від рівня пись­мо­вих навичок учителю, можливо, дове­деться допомогти деяким діткам у класі.

У якості альтернативи, діти можуть намалювати себе у натуральну величину. Це можна зробити в такий спосіб: дитина лягає на аркуш паперу, розстелений на підлозі, обираючи позу, наприклад, біжучи чи стоячи з витягнутими руками. Інша дитина обмальовує цю фігуру олівцем. Отримана в результаті форма вирі­зається та розмальовується за допомогою акварельних чи плакатних фарб. Також можна вирізати та прикріпити до фігури виносні цитатні рамки, на яких дитина представляється «Мене звати…», та/або приклеїти до фігури другий аркуш паперу з особистими даними дитини.

Діти проводять четвертий урок, завершуючи ці плакати.

Насамкінець, плакати або фігури презентуються та діти обговорюють, як і де вони будуть ви­ставляти плакати у приміщенні школи. Вчитель допомагає їм у прийнятті рішення.

Ресурси: робочий аркуш для учнів

Моє ім’я має власну історію – що я хотів би з’ясувати?